Село!... Гай-гай, скільки любих, чарівливих образів прокидається в моєму старому серці з цим дорогим для серця словом! Село... І от стоїть передо мною наша вбога, стара, біла хата з потемнілою соломяною стріхою та чорним димарем; біля хати на причілку — яблуня з червоно-бокими яблуками, а круг яблуні — квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терпеливої, моєї ніжної няньки; біля воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхівям, а за вербою — клуня, оточена стогами жита, пшениці й усякого збіжжя, а за клунею косогором піде вже сад, та який сад!
На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь дівчина до броду По воду не ходить. На вгороді коло тину Сохне на тичині Хміль зелений, не виходить Дівчина з хатини.